Вчора, 13 грудня, в кременчуцькому «Простір ідей» відбувся перегляд фільму про права людини для кожного. Подивилися стрічку «Молитви за Боббі» та подискутували.
Метою заходу стало підвищення рівня правової культури та обізнаності учасників щодо прав людини та прав меншин, а також усвідомлення того, що права людини – для усіх, незалежно від походження, віросповідання, культурної й релігійної приналежності, уподобань чи переконань. До перегляду стрічки долучилися молодь Кременчука, активісти праворадикальних сил, співробітники поліції та управління у справах сім’ї, дітей та молоді.
— Не всі, хто обіцяв, прийшли на зустріч, дехто не зміг залишитися до кінця. Дуже не вистачало представників міської влади, бо у присутніх виникали до них питання. Але склад учасників виявився справді вражаючим: школярка, студент, громадські активісти й волонтери, лікар-психолог, журналісти, поліціянти. У такій от компанії переглянули фільм, що викликав бурю емоцій і зворушив до сліз, — коментують ситуацію організатори кінопоказу, після якого сталося обговорення побаченого.
Говорили про те, що вважати нормою, а що – порушенням. Чи варте дотримання власних принципів і правил суспільства втрати дорогої людини. Як боляче можуть поранити словом найближчі й найдорожчі люди і як цитати з Біблії здатні довести людину до самогубства.. Чому гомосексуальність – це не хвороба, і чому «не таким» людям настільки важливе прийняття їх інакшості.Вийшли на тему гей-прайдів (чи парадів, кому це здається точнішим) та прав людини.
— Присутні на зустрічі поліціянти не пригадали випадків зі своєї професійної кар’єри, що стосувалися б людей з ЛГБТ-спільноти, але запевнили, що однаково захищатимуть кожного, хто цього потребує: чоловіків чи жінок, людей різних культур чи віросповідань, «традиційних» чи «нетрадиційних» уподобань, українців чи іноземців. А в разі проведення гей-прайду в Кременчуці будуть його охороняти, — переказують організатори заходу.
Поговорили про те, що пострадянське суспільство має надзвичайно сильну травму, пов’язану з тюремними уявленнями про гомосексуальність як наслідок приниження і насильства. У країні, де мало не в кожній родині можна знайти людей, що були ув’язненими і тією чи іншою мірою стикалися з тюремними порядками, упередження щодо одностатевих стосунків і прагнення «вберегти від цього дітей» виливаються в агресивне неприйняття іншості й небажання говорити про це. Інша справа, що «неправильні» люди від цього не зникають і не перестають бути людьми, котрим належать такі ж права, як і всім іншим.
У той же час, в Україні існує проблема прихованої дискримінації за ознакою сексуальних уподобань: важко навіть уявити, що, наприклад, відкритий гей отримає роботу шкільного вчителя або не матиме проблем після камінг-ауту (публічного зізнання).
— Тому меседж про право на захист представників сексуальних менсшинств державою виявився дуже важливим для присутніх, бо стереотипи існують і процвітають: чимало наших співгромадян думають, що на ЛГБТ-спільноту права людини можна й не поширювати. Нібито поліція повинна захищати лише «нормальних», а «оці» нехай не висовуються, нехай терплять, нехай пристосовуються до вимог більшості, — свідчать організатори.
Присутні були практично одностайними у тому, що права людини не залежать від жодних умов, а спроби диктувати комусь смаки, вподобання чи правила поведінки можуть привести до небезпечних наслідків.
— Трохи шкода, що не прийшов ніхто з опонентів і не спробував пояснити свої погляди чи переконати учасників у протилежному. Тактика «розійтися по різних кутках і не спілкуватися» може якийсь час діяти. Але нам, таким несхожим і різним, доведеться й далі жити разом: у одній країні, в одному місті, на одній вулиці. Доведеться перетинатися і взаємодіяти. Хотілося б, щоб взаємодія була цивілізованою й прийнятною для усіх сторін. Тож, думаємо, далі буде… — підсумували організатори.
Захід проведено за сприяння Українською Гельсінської спілки з прав людини за підтримки Charles Stewart Mott Foundation в рамках проекту «Права людини на рівні місцевої громади».
