В різні роки я була присутньою на кількох концертах «ОЕ» у Кременчуці (не менше трьох різних заходів) та у Києві (не менше п’яти, включаючи прес-зони як сольників гурту, так і шоу-бізнесових «солянок»). Слухати «Океан Ельзи» у Міському саду — найстаршому парку Кременя? Це щось новеньке! Причому робити це саме з саду, побачивши так би мовити «зворотню сторону медалі»? Подивитися на кількість народу, що прийшла на улюблений гурт, не дивлячись на раптовий холод за вікном та відсутність квитка (їх цього разу надзвичайно швидко розпродали з огляду на незначну кількість місць на «Кремінь-Арена») і просто кайфонути під магічним музичним вересневим небом? Сьогодні така ідея видалася мені цікавою.
Перше, що дало знати про розмах заходу на підступах до паркану Міського саду, так це купа реалізаторів сувенірки, брендованої, «океанельзівської», однакової: магнітики, браслетики, українські прапори! До речі, симпатичний браслетик з двома брендовими літерами («ОЕ» — абревіатура назви гурту) сів на мою руку усього за 10 гривень. Бюджетно, як власне і вартість квитка в другу фан-зону — в 200 гривень, адже для «Світового туру» найбільш ТОП-ового українського гурту така вартість сьогодні, погодьтеся, більш ніж адекватна.
На території самого стадіону розгорнувся цілий тобі «парк атракціонів». Палатки з пивом та печенею, майданчики для фотографій на тлі банеру «ОЕ», палаючі світлом бутафорні літери «ОЕ» висотою в людський зріст, пласкі картонні фігури із зображенням музикантів, також для фотографій на їхньому фоні. Коротше кажучи, окрім двогодинного концерту якісної музики з масштабної збірної сцени з монітором, звідки транслювався прямий ефір усього концертно-музичного дійства, на додачу бонусом — деякі інтерактивні розваги на будь-який смак!
На сцену «Океани» вийшли близько 20:00, за традицією, спізнившись майже на годину. «Зірки» — можуть собі дозволити. Про вихід музикантів на сцену більшість з присутніх у парку безбілетників дізналася з галасу тих, хто таки потрапив на концерт, встигнувши придбати квитка. Інші — видивлялися на Вакарчука з-за грат огорожі стадіону, виснучи на парканах та просочуючись через його щілі. Виглядало то весело і душевно. Ніхто не соромився, тут усі були такі — однакові у прагненні хоч очком побачити кумира 🙂 Принаймні, чутно було добре, усім, хто слухав концерт з-за паркану. Ілюстрація до думки: музика не має меж і належить вона — усім! А ще, перед справжнім — усі рівні. Проста і складна водночас істина життя, саме як і їхня музика.
Фронт-мен заспівав купу старих і нових пісень, зокрема з альбомів «Там, де нас нема», «Суперсиметрія», «GLORIA», «Без меж». Також, він поділився враженнями від температурних примх українських міст о цій порі року. Загалом Святослав, не дивлячись на холод, виявляв до публіки привітність та енергійність. Тож не звертаючи уваги на холод, в якийсь момент виступу, Вакарчук традиційно зняв власну футболку і продемонстрував присутнім непогану фізичну форму!
— Днями давали концерт у Кропивницькому — холодно. Наступний Херсон і +28. За день — Кременчук і тут, здається -20, принаймні так виглядає! Втім не будемо керуватись температурою повітря у визначенні градусу наших емоцій!!
Також, фронтмен гурту подарував кременчужанам історію про спілкування на Сході з учасником АТО — нашим земляком, яка вразила його.
— Ми приїхали провідати бійців на фронті. Там нас посадили в машину, броньовану. Я питаю, що це за машина? Один з бійців каже, мовляв, то наша машина, наша! Я питаю, ти — звідки? Він мені — з Кременчука. Прямо зараз, недалеко звідси, саме ваші чоловіки, брати й сини роблять те, за що їм варто вклонитись низько. Наступну пісню я присвячую всім, хто повернувся, і тим, хто не зміг!
Святослав Вакарчук вклонився і проникливо виконав композицію з нового альбому — «Мить».
Народу в здебільшого пустуючому старому Міському саду сьогодні зібралося майже як на всеміські гуляння, немов би на свято. Я ж, споглядаючи це збіговисько безнадійно закоханих в музику гурту фанів, вкотре спіймала себе на думці: як він це робить? Далеко не найсильніший вокаліст сучасноті, як він піднімає народ «з теплих ліжок» так просто? Як змушує добровільно дві години поспіль мерзнути у парку, «слухаючи такий собі «Океан Ельзи», і вимагати продовження, навіть наприкінці, коли від холодного вітру і пива більшість мало розрізняє слова знайомих на пам’ять пісень? Круто, одним словом. Що тут додаси?!)
Хіба те, що Кремінь вкотре зустрів «Океанів» тепло, не дивлячись на холод довкола, підтверджуючи слова Вакарчука: слова і музика зігрівають, коли вони про те, чого мало би бути більше, і чого часто виявляється так мало!
Фото Євген Перевезенцев, $mirnoVa
Текст $mirnoVa
