У Кремені помічені нестандартні акти чи то арт-вандалізму, чи то проявів соціальної позиції в молодіжних колах, направлених на протест проти суспільних рамок та штампів. Хто і навіщо залишає дивні позначки на стінах старих будинків, парканах колишніх адміністративних споруд та занедбаних промислових корпусах, викликаючи у нечисленних перехожих повний спектр емоцій — від огиди та обуренни до схвалення, розуміння та навіть посмішки? — ми спробували з’ясувати. І нам це таки вдалося.
Хлопці «працюють» удвох. Переважно вночі. Переважно у віддалених від людних вулиць міста зонах. Засвітитися на фото не побажали, мовляв, концепт їхньої діяльності в тому, щоби лишатися неназванними. В тому щось і справді є. Згадайте хоча би Бенксі. Звісно ж, рівень його художньої майстерності поки що значно перевищує той, що демонструють соціально-активні кременчужани, втім, хто зна, інколи, головне буває почати! 😉
Активісти не тільки розпилюють написи з балонів на стінах. Інколи вони не обмежуються фарбами і роблять світлини. Типу концептуальні. І в тому також типу шось є) Ну ось, наприклад, ця. Чоловічий тулуб на тлі паркану з колючим дротом та листя капусти замість голови. Епічний і мемний сисмвол відсутності потреби задумуватись. Або навпаки — наявність такої потреби серед системного оточення суспільних тисків.. Мовляв, це вже кому як. Всі ми різні і має бути свобода вибору. Гуманізм такий собі. Цілком миролюбиво.
Окремої уваги потребує назва арт-угруповування, як самі називають власну «організацію»арт-активісти. Довго думала, чи акцентувати на тому увагу, врешті решт дісталась висновку, що приховувати назву було би справжнісіньким пуританством та ханжеством. Справа в тому, що назва арт-угрупопування, яке охрестило себе ще й ОПГ (организованная преступная группировка — російською) — цілком очевидний і, як на мою скромну думку, дотепний стьоб, кому ще не зрозуміло! 😉 — також є частиною концепту протесту нео-арт-революціонерів. Отож, зустрічайте, та-да-дам — арт-угруповування ЕNУРЕЗ!
На моє запитання: «Чи ви здуріли, ну що за назва?!», хлопці скромно і з гумором відповіли, мовляв, ну знаєте, хтось воліє називати себе «Вєсьолиє рєбята», а ми вирішили одразу тиснути на болючі теми, адже нас хвилює той факт, що суспільство хворе. Мовляв, його ідеї часто не відрізняються гуманністю, а інформаційний та ідейний тиск на кожного з нас стає дедалі маскимальнішим та нестерпнішим.
Перевернути уявлення про світ з ніг на голову, «винести мозок», взірвати стандартні переконання для випадковго перехожого — ось, як стверждують хлопці, задачі цих арт-акцій. Останні, також на твердження авторів, не мають жодного релігійного чи політичного контексту і спрямування.
Чому я про це пишу? Бо мене зачіпило. І особисто моя думка про це така: можна не помічати, можна критикувати, можна не поділяти і не розуміти, можна стверджувати, що такі «писання» не несуть жодної цінності чи сенсу. Втім, то не зовсім так. Або ж, навіть, зовсім не так. Молодь нового покоління, ті кому зараз 20, певні, суспільство має рахуватися з їхнім існуванням. Вони не надто готові миритись з брехнею влади і інформаційним насильством в ефірі світових ЗМІ. Вони ладні сміливо дзеркалити хаос нав’язливих й маніпулятивних істерій мас-медіа, кидаючи виклик загальноприйнятим нормам естетичного смаку, не порушуючи свобод інших.
Що ж, українське суспільство змінюється, і як на мене, молодь цієї країни стає свідомою, вона бере на себе акумулятивну та каталізаторську функції, й ці дивні позначки і фото є додатковими свідченнями цього. І можливо, в тому поки що бракує художньої естетики, але вже непогано, що присутні інтелект і думка. Найбільша ж цінність сучасного концептуального мистецтва — ідея. Тож, з огляду на це, з чим ми тут маємо справу? Ну, як мінімум, з гострим суспільним явищем прояву власної індивідуалістської точки зору. У стилі Джека Керуака або Чака Паланіка. Втім, вирішувати кожному.
$mirnoV@
