Цьогорічна «Відкрита ніч» «говорила» про війну

в "За городом"

Цьогоріч у червні традиційний столичний кінофестиваль «Відкрита ніч» показав фільми про війну і саме їм роздав більшість своїх нагород. Що ж, кіно — як тенденція відображення дійсності. Прикро, втім життєво. А як інакше? Адже через призму кіномистецтва ми з вами спостерігаємо і намагємось зрозуміти те, що переусвідомивши, часто прагнемо змінити.

Кінокритик Надія Заварова, Cultprostir

1469519346

Головні нагороди фестивалю молодого українського кіно отримали фільми про війну.

19-й фестиваль українського короткометражного кіно відбувся в ніч з 25 на 26 червня 2016 року на київському Арт-причалі. Одночасно показ транслювався на площадках по всій Україні, включаючи зону АТО.

Всього працювали 56 фестивальних майданчиків і, одночасно з українською публікою, глядачі Чехії, Молдови, Великобританії, Польщі, Казахстану, Білорусії, Словенії могли побачити роботи молодих українських кінематографістів.

І в цій здатності об’єднати людей кінематографічною історією, можливо, полягає головна заслуга фестивалю. Дев’ятнадцятий дубль «Відкритої ночі» виявився вельми цікавим і неоднозначним – і це дійсно «дубль», робочий матеріал, який одночасно хочеться і переглянути, і перезняти, щоб не спиняти роботи.

За 19 років існування «Відкритої ночі» в роботі фестивалю в тій чи іншій ролі взяли участь чи не всі студенти Університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Серед переможців були і оператори Андрій Лисецький і Артем Рижиков, і режисери Роман Бондарчук та Марина Врода, і композитор Антон Байбаков – і багато інших з тих, хто сьогодні оживляє своїм талантом і неприборканістю уяви український кінопроцес.

У програмі фестивалю цього року зустрілися дуже різні за ступенем таланту і за вмінням розповісти історію автори. Часом навіть здавалося, що всі шматочки екранної смальти складають частини різних мозаїк, але, врешті-решт, вони все ж склалися в єдине полотно. В ньому не було гармонії, але було щире прагнення висловитися і прожити у власних кіноісторіях досвід навколишньої дійсності.

А оточує нас війна. І це тільки здається, що війна для режисерів – невичерпне джерело історій і характерів. Такою для художника вона може стати тільки з часом, коли автора від трагедії будуть відокремлювати час і простір, які і подарують можливість справжнього художнього осмислення того, що сталося.

Теми війни торкалася чи не половина показаних картин. Говорили про війну і переможці.

Гран-прі «Відкритої ночі» дістався документальній стрічці Юлії Шашкової «Волонтери війни».

Це історія українського села, де кожен житель намагається допомогти солдатам, відправляючи на фронт консервацію, пиріжки, картоплю. «У перший раз бачу, щоб на передову передавали мішок смаженого насіння», – говорить один з героїв. Але на фронті все стане в пригоді: та для тих, хто воює, ці посилки з тилу – часом єдине втілення дому та затишку.

Режисеру вдалося уникнути безапеляційності висловлювань і пафосу, що подарувало її історії все розмаїття людських реакцій, яке тільки можна відобразити в шістнадцятихвилинному фільмі, і зробити це так, щоб він не здавався замальовкою про колоритність характерів, але був закінченим художнім твором, де крізь сумніви, запал і переконаність героїв незмінно проступає надія.

Юлія Шашкова входить до творчого кінооб’єднання «#Babylon’13», і ми раді представити її фільм цілком:

Є у «Відкритої ночі» спеціальний приз «За пошук, створення та повернення героя». Його віддали художній картині «Шрам» Юлії Тамтури (на фото – кадр із фільму).

Фільм – близька за сюжетом, але абсолютно далека від оригіналу за атмосферою екранізація оповідання Соммерсета Моема «Людина зі шрамом».

Режисер занурює персонажів в реальність війни на Сході України. Головний герой, захоплений в полон сепаратистами, вельми рішуче за допомогою ножа рятує честь, але не життя коханої.

У програмі фестивалю було досить фільмів, які можна було б нагородити «за нового героя». Наприклад, документальна картина В’ячеслава Бігуна «Найближчі до Бога». Журі відзначило її нагородою «За кращу операторську роботу» (В’ячеслав Бігун).

Історія про стійкість духу людини, що зіткнулася з трагедією, яку складно не те що пережити, а навіть усвідомити. Його син пішов на фронт і потрапив в бійню Донецького аеропорту. Невідворотність того, що сталося, самотність, смерть – все це стало для героя нестерпним випробуванням і жорстокою вимогою долі продовжувати жити. Доля його сім’ї – не ілюстрація війни, а її текст – слова, перетворені на дію, дієслова, втілені в болі та рішучості.

Зовсім інша війна в ігровому фільмі Романа Попадька «Мішень», що отримав приз «За кращу роботу художника-постановника». Головний герой – юнак, який переховується від призову в армію. Він не просто не горить бажанням потрапити в зону АТО, а боїться цього, як вогню. Головна ознака фільму – уважне слідування режисера за характерами персонажів, що дозволяє йому відшукати правду і справжність в найчистішому вимислі і приводить його від особистого до загального, без особливих спотикань об каміння пафосу.

Приз глядацьких симпатій отримав фільм «Відлуння» Олександра Шкрабака, що в повній мірі підтвердило одвічне прагнення глядачів стежити за сюжетом, і не звертати особливої уваги на те, як він втілений на екрані.

У кадрі зустрічаються дві героїні: кожна чекає видачі урни з прахом чоловіка. Різні долі, різні причини смерті, різне ставлення до війни. Публіка вловила тривожне для багатьох з нас розшарування сучасного українського суспільства, частина якого живе так, немов навколо немає війни, і ніби війна стосується когось іншого, а не кожного з нас.

Надія Заварова, Cultprostir

Повну версію матеріалу можна прочитати тут

Добавить комментарий

Your email address will not be published.

*

двенадцать − один =