Сходити в оперу: історія світової та української опери для тих, хто «відчуває»

в "Блоги/За городом"

Оперу винашли італійці. І якось, навіть не знаючи твердо цього факту, я була його інтуїтивно певна. Ну хто б іще міг отак темпераментно і мистецьки водночас «псіхануть»? Тільки гарячі італійські музиканти або композитори, яких до того не влаштовував розмах ретрансляції до слухача творів тогочасного музичного мистецтва. Мовляв, погано чути й незручно розбирати всі оті ваші хорові співи. Треба вивести арії-монологи і розкласти історію на голоси. Отак все і було, але про це особисто я дізналась, коли почала цікавитись цим складним, могутнім за впливом на сенсори та музично потужним явищем — оперою. Коли я до неї, скажемо простіше, свідомо доросла. Бо, маю переконання, щоб сприймати цей асимілятивний і конвергентний вид мистецтва, не завадить мати розвинений інтелект, емоційну витримку і смак. А такі надбання швидше приходять з роками і життєвим досвідом. Якщо приходять, звісно ж. Втім, кому пощастить хоча би раз відчути прекрасну велич опери — вже не звільнитись від того потягу. Відтепер це з вами назавжди, бо наркотик пікового переживання емоції прекрасного — найсильніший з усіх відомих людству. І ніяка штучна хімія поряд «не лежала»! І потім, опера — це щонайменше — красиво!

Вперше я потрапила в столичну оперу років у 14. Зізнаюся відверто, кохання з першої зустрічі не вийшло. Мені було нудно, я мало що розуміла з того, що відбувалося на сцені. Виникало нав’язливе питання: навіщо вони, співаки, так голосять узагалі?! Давали, здається, Карєніну.. Теж не надто дитяча «казочка», втім за основу в опері ніколи й не брали творів для дітей чи підлітків. Така вже вона — серйозна дама, ця Opera.

Опера як явище є симбіозом дорослих, складних, цілком свідомих переживань, проявлених через призму мистецтв. Дітям в ній немає чого робити — моя особиста скромна думка. Незрілим особистостям також. Вона є поєднання театру, сюжетної драми та класичного музичного мистецтва, яке, у свою чергу, також вимагає особливого ставлення до речей, глибини переживань та вдумливої здатності до «проживання». На останнє здатні самодостатні дорослі.

Думка про те, що виховувати смак потрібно змалку і саме тому слід таскати малих до опери, мені, як ви вже здогадались, не близька. Думаю, просто усьому свій час. Це як перший поцілунок чи секс, вибачте за порівняння, втім, здається, точніше не скажеш. Говорити про це можна і треба заздалегідь, а от відчути не вийде. Слід фізично й емоційно дорости.

Мене в оперу закохав миттєво й неочікувано для себе самої, так, ніби мимоволі, як імпульс, як хімія потягу, раптово й сильно, голос Марії Каллас. Це просто сталось. В якийсь момент, під час перегляду фільму «Каллас назавжди», де героїню Калас грає прекрасна Фанні Ардан, а у записах звучать оригінальні співи грецької оперної примадонни. Так почалася моя історія захоплення, любові і цікавості. Останнім ділюся з вами.

Класичне визначення опери звучить приблизно так: опера є музично-драматичним твором для театру, де мовлення практично замінюється співом. Благословенним часом народження опери стала епоха славнозвісного італійського Відродження, або Ренесансу. Батьківщиною опери є Флоренція, де у XVI столітті (5 століть тому) збирав салон великий прихильник мистецтва Джованні Барді.

Саме в цьому салоні музиканти того часу винайшли сплав вокальних монологів (арій), класичної музики та театральної драми, які сьогодні ми знаємо як світову оперу. Ці збори музикантів, поетів та філософів, що дали світові прекрасне мистецьке явище, отримало назву «Флорентійської камерати».

Перший у світі оперний театр відкрився у Венеції в 1637 році.

Популярним видом сучасного мистецтва, якому суспільство приділяє особливу увагу, на рівні з живописом, трендовими візуальними напрямками та театром, є опера у Франції. Французи XXI століття відвідують оперу на вікенди з сім’єю чи друзями, супроводжуючи такі походи обговоренням побаченого та почутого у ресторанах після візиту на оперну прем’єру. Так естетично проводити час — усталена паризька традиція.

Отцями світового оперного мистецтва вважають таких композиторів як Глюк, Моцарт, Вагнер, Глінка, Драгомижскій, Сметана, Дворжак. У Росії опера набула популярності лише в XIX столітті. Так, 1836 Глінка створив героїко-патріотичну оперу «Життя за царя», за радянських часів вона була відома під назвою «Іван Сусанін». Мусоргський, втіливши нові можливості оперної драми, створив новий вид народної опери — нині всесвітньовідому оперу «Борис Годунов» (1839 — 1881). Слідом за нею світ побачила казково-лірична опера «Снігуронька» Римського-Корсакова (1844-1908).

Українська співоча мова за милозвучністю не поступається італійській. Виходячи з цього, не дивно, що українська опера набула потужного розвитку у свій час.

Ось що про українську оперу повідомляє Вікіпедія.

Українська опера як самостійна національна oпера виникла в останній третині XIX століття, спираючись на традиції європейського та народного музичного театру. Найстаршою в національному репертуарі вважається опера «Запорожець за Дунаєм« Семена Гулака-Артемовського написана 1863 року, втім основоположником жанру вважається Микола Лисенко, який працював в цьому жанрі систематично.

Розвиток української опери став інтенсивнішим після створення в Україні перших професійних оперних театрів у 1920 роки. Самостійна Opera з’явилася на території нашої країни відносно пізно через її територіальне розташування на периферії тогочасних імперій — Російської та Австро-Угорської.

Національна опера України імені Тараса Шевченка в Києві

Сьогодні оперними сценами України є оперні театри Національна опера ім. Т. Шевченка у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку і Дніпропетровську. Крім того опери ставляться в оперних студіях при консерваторіях цих міст.

На відміну від багатьох інших національних оперних шкіл — українська має виразну опору на народну традицію, як в музичному, так і драматургійному аспектах.

Що ж, приємного проживання вашої особистої опери, і нехай вона буде саме такою!

Редактор $mirnoV@

Добавить комментарий

Your email address will not be published.

*

3 × 2 =