За радянських часів за свою творчість Іван Марчук був під постійним «прицілом» КДБ. У 1988 році національна Спілка художників відмовилася офіційно визнати його творчість, хоча на той час він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР. В кінці 1980-х років художник емігрував до Австралії, а потім до Канади і США. Свого часу Віктор Ющенко пообіцяв побудувати однойменний музей автора на Андріївському узвозі у Києві, після чого навіть було закладено капсулу на місці майбутньої споруди – але на жаль, не судилося… А між тим, українець і син сільського ткача Іван Марчук є засновником нового стилю у світовому живописі, що носить назву «Пльонтанізм». Погляньмо.
Визнанню талановитого художника з України передували тривалі депресії та заборонені виставки. Тепер перед його картинами у галереях світу стоять по півгодини, бо вони справляють на глядача 3D ефект.
Автор Іван Марчук отримував свої знання та вміння в процесі навчання у Львівському училищі на відділенні декоративного розпису та кафедрі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва. Далі, митець досліджував світові мистецькі течії, принципово обходячи соцреалізм та фанатично відшукуючи свій авторський стиль.
Експерименти Марчук продовжував попри несприйняття системою. До 1988 року він залишався поза офіційним мистецтвом, після чого емігрував шукати творчого спокою у Австралію, Америку, Канаду. Лише там чоловік зрозумів, що може присвятити час творчості, а не «боротьбі з вітряками».
Час у еміграції для художника розтягнувся на 12 років. Втім, спрага за щирим спілкуванням не лише в рамках етикету повертає автора в Україну. Тут художник продовжує невтомно формувати все нові власні живописні стилі.
У жовтні 2007 Іван Марчук за творчі надбання був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», який формувала газета «The Daily Telegraph», а Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії (до «Золотої гільдії» входить 51 художник з усього світу).
«Як мене питають «Звідки це, звідки це?», я кажу: я піднявся, пробив небо, подивився, що там робиться, побачив фантастичну картину, порізав її на кусочки, щоб це влізло мені в майстерню, і почав малювати». Через роки праці Іван Марчук зізнається, що мистецтво для нього стає і одкровенням, і каторгою. Понад усе мріє про відпочинок, але щоранку повертається до майстерні.
Джерело artslooker.com
Автор публікації $mirnoVa
