Вчора, 25 травня, в рамках всеукраїнського літературного проекту МЕРЕЖА, Кременчук відвідав класик сучасної української літератури, широко знаний за кордоном, Юрій Іздрик. Культова особистість у світі української прози та поезії, блогер, художник, музикант, автор книг, фортепіанних концертів, численних мистецьких і дизайнерських проектів, в тому числі славнозвісного часопису «Четвер», зустрівся з кременчуцькими студентами-філологами і дав ексклюзивне інтерв’ю журналісту GAZETA.NET.UA.
ЦИТАТНИК:
Мистецтво є способом пізнання світу за допомогою комбінаторних можливостей. А з літературою така справа: мозок комбінує слова, які тільки в новому контексті набувають значень, яких вони ніколи не мали до того.
Попса — це коли ти робиш щось, аби сподобатися комусь. Втім, очевидно, що межі між попсою та мистецтвом немає.
Концертний виступ для мене як для музиканта — це секс. Виступ літературний — важка робота.
Єсенін чи Маяковський? Звісно ж, Маяковський! Геній завжди крутіше, ніж талант.
Я давно не читаю нічого нового. Перечитую Набокова, Чехова, Пєлєвіна.
Видавництво шукає блогера з ім’ям. Видавцеві цілком пофіг, про що блогер пише, аби лишень його знала і читала публіка. Бо тоді виникає комерційна складова, адже, видавнича справа — то бізнес.
Що я думаю про українську літературу? Нічого. От зовсім нічого про неї не думаю. Але з нею все ок.
Коли пишу, маю на столі «Словник рим української мови». Якось до слова «Іздрик» за допомогою словника підібрав риму. «Песик». У той момент багато цікавого дізнався про цей світ.
Тричі на рік я виходжу з дому. Буваю на Київському мистецькому арсеналі, Львівському форумі видавців і Міжнародному літературному фестивалі MERIDIAN CZERNOWITZ у Чернівцях. Увесь інший час сиджу вдома, п’ю чай і пишу по віршику в день. І радий тому.
Я мізантроп, тобто не люблю людей як таких. Для мене ідеалом еволюції є рослина. Квіти, мед, цвіте, пахне. А людина що? Неестетично, негігієнічно, коротше, всьо плохо. Постійно дивляться одне одному в очі, суцільний жах!
Талант, чи там геніальність, то певною мірою хвороба і завжди важка ноша.
Чи геніальною була людина — завжди вирішує час.
Чим більш обдарованою є людина, тим важче їй знайти однодумців, навіть статистично.
Чи писатиму я щось нове? То напевно не до мене. Хочеш розсмішити Бога, розкажи про власні плани.
Коли ти приймаєш людину, ти приймаєш її цілковито, з усією купою г***а, котре є у кожному з нас, але і з усіма свободами та красотами.
Книжки і вірші немов діти, їх треба у свій час відпустити у світ.
Текст — то тільки матриця. Сенс виникає у мізках читача. Ті самі сенси виникають тільки в одиниць, синхронних до тебе. У більшості ж випадків, уявний діалог читача із автором твору — ілюзія.
Маю святе переконання, що читач мене не розуміє, мої проблеми йому не потрібні, а цінності — не цікаві. Для чого пишу? Людина — мисляча істота, котра вирізняється з-поміж інших видів живих істот саме володінням мовою. Слово потрібне їй, щоб називати те, що вона проживає, щоб розуміти пережите, перетворюючи потік фізичних імпульсів у тексти. Процес називання, власне, і є органічним сенсом творчості та життя людини.
Творча криза трапляється у тих, хто пише для того, аби щось комусь довести.
На все — свій час.
Часопис (і праобраз сучасного блогу) «Четвер» я свого часу створив тому, що у мене, як і в багатьох інших українських сучасних класиків, тоді не було шансів видаватись у совку. Звідти з’явилися Андрухович, Прохасько, Забужко…
Так, я пишу нелінійну прозу. Це коли читач монтує сюжет самостійно так, як йому заманеться, із запропонованих нарізно, в різному хронологічному порядку, шматків тексту і сам вирішує, що саме там трапилось, у цій історії. Першопрохідцем такого явища в літературі був Кортасар.
Символи в моїх романах є. Втім, вони не являються смисловими пунктами. Це всього навсього статичні об’єкти.
Я мудрий — для себе. Іншим моя мудрість може видатись не потрібною. Чи є вона філософією — мене не обходить.
Висловлюємо подяку за сприяння в організації зустрічі викладачеві КрНУ ім. М. Остроградського Сізовій Ксенії Леонідівні.
Автор матеріалу $mirnoVa, записано зі слів співрозмовника
Напрочуд глибокий та мудрий Іздрик, зробив кременчуцьку публіку. Ошелешив філософією високого гатунку, влюбив у себе абсолютно усіх та залишив бажання бачити, чути його ще й ще. Велика подяка організаторам туру — всеукраїнському літературному проекту МЕРЕЖА та Ользі Смирновій. Чекаю нових цікавих співучасників життя )))
Дякую за прекрасний, надихаючий, теплий відгук! До нових зустрічей)