Це єдиний фільм Тетяни, дипломна робота, яка була відібрана в конкурсні програми українських кінофестивалей (торік «Молодість» включила «Хлам» не лише в національний конкурс, але й в міжнародний студентський) та трохи поподорожувала на фестивалях за кордоном. Джерело —lb.ua/culture.
Інтерв’ю з Тетяною Симон — авторкою фільму «ХЛАМ», показаного на фесті в Кембриджі
Розкажи, звідки взялась ідея “Хламу” і як ти його знімала?
Продовження цієї історії не планувалось – від початку він і задумувався як короткометражний фільм. Сценарій написала не я, а Маріна Рощина, і коли я його прочитала, він мені здався самодостатнім.
Це твоя дипломна робота?
Від початку вона не була дипломною, але я її подала як таку, тому що мені треба було захищати диплом.
Як ти взагалі прийшла до того, що хочеш стати кінорежисером?
Так вийшло. Мені здається, що це професія, в яку потрапляєш, бо обставини життя так складаються. Можливо, якби я була в іншому стані, мені трапились би інші люди, як б ніколи в цю професію не потрапила.
Продовжуючи про “Хлам” – яка в нього була фестивальна доля міжнародна?
Він точно був на Вотерспрайті – це фестиваль студентського кіно в Кембриджі, і наче він зараз ще на одному фестивалі, назву якого я не пам’ятаю.
Всі говорять, що коли вони переглядають свої роботи, то змінили б там усе. В тебе є таке?
Ні. Я, звісно, незадоволена. Я не можу переглядати “Хлам”. Насправді, я не бачу сенсу заглиблюватись в розмову про те, чи я щось змінила б в цьому фільмі, тому що це був довгий і болючий процес – треба було прийняти і зрозуміти, що фільм вийшов саме таким, а не іншим. А ці розмови про те, що я зараз піду перезніму, це з розряду “якобы да кабы”.
Можна просто проаналізувати свої дії, події, які привели до певного результату, і знімити якісь моделі власної поведінки.
Розкажи, як ти вибирала акторів.
Женю Ярощука я випадково знайшла за півроку до того, як був готовий сценарій “Хламу”. Я не могла повірити, що такий типаж взагалі навчається в Карпенка, і відразу захотіла зняти його в кіно. Коли я читала сценарій, відразу подумала про Женю. А коли ми з ним зустрілись, то настав такий внутрішній напівспокій, мовляв, ось є правильна людина для цього фільму.
А дівчина?
Я дуже щаслива, що Настя Карпенко погодилась зніматись. Ми довго не могли знайти акторку, але коли ми запропонували Насті цю роль, я зрозуміла, що якщо вона відмовиться, то фільму не буде.
Коли ти читала сценарій, що тебе найбільше зачепило?
Цей сценарій з’явився не через сюжет, а через локацію. Є одне місце в Києві, яке мене притягало багато років. Я намагалась вимучити з себе якусь історію про це місце. Про мої спроби знала Марина Рощина, потім вона мені просто подзвонила, почала уточнювати деталі, яка туда дорога, як доїхати. А потім – я тобі сценарій написала.
Те, що мене взяло в тому сценарії, так це відчуття, що ця історія могла б відбутись саме в тому місці.
А де воно знаходиться?
На Осокорках, метро “Славутич”, приватний сектор. Пустир в фільмі – це місце, яке ми ледь встигли зафіксувати, зараз там вже все забудовано дачами і коттеджами.
Мене дуже сильно надихають дві речі: локації і люди. Коли вони поєднуються – місце і люди, тоді стає зрозуміло, що історія запрацює. Локації без людей не будуть працювати просто, не будуть проявляти себе.
А яке кіно ти любиш?
Різне. Люблю, коли я забуваюсь взагалі перед екраном, коли не відволікаюсь. Останнім часом я шукаю фільми, де мінімальна складова упереджень вкладена в дуже прикольну структуру.
Наприклад?
Я дуже довго шукала щось подібне, і побачила потрібний фільм на фестивалі “86” – “Лупіно” (реж. Франсуа Фареллаччі). Це фільм про дворовую пацанву і я не знаю, як так вийшло, що вони ідеально органічні в кадрі. Зазвичай в схожих фільмах герої занадто сильно реагують на камеру, а тут все дуже природньо. Я ще не бачила такого фільму про пацанву – їх не показують як гопоту, не розбирають їх сімейний бекграунд, а показують стиль їхнього життя і внутрішній світ.
Про органічність тоді питання. Як тобі вдалось досягти органічної мови в “Хламі”? Вони там розмовляють між собою і ти їм віриш, навідміну від персонажів більшості українських фільмів?
Це заслуга акторів більше. Ми просто звернули на це увагу – разом шукали, як краще сказати ту чи іншу фразу, і так далі.
Як взагалі позбутись неорганіки в мові?
Це цілий комплекс причин, через які мова так звучить в кіно. Вина акторів теж в цьому є: багато хто досі думає що чітка артикульована вимова – це нормально.
Коли на якомусь етапі герої “Хламу” говорили українською, стало зрозуміло, що це взагалі неживі люди. Тому в фільмі всі діалоги російською.
А ты отчаиваешься? И что делаешь, если отчаиваешься?
Жду. Просто в такі моменти нічого не подіє, крім часу. Не треба себе обманювати: типу, я зараз піду туди, подивлюсь на те і мені стане легше. Це обман. (Сміється) Це не діє.
Треба іноді дозволити собі зробити перефокус, щоб побачити “красиво” і не думати про “расклады”.
Джерело — lb.ua/culture
