Наталя Герасименко. Чому і як вона вирішила допомагати людям
Ця жінка одразу ж привертає до себе увагу. Наліпками смайлика та прапорця на візку, яким вона пересувається, яскравим рудим волоссям та відкритою, щирою посмішкою. Наталя Герасименко працює у Кременчуці головою міського товариства інвалідів, їздить до Німеччини як переможець спортивних змагань, подорожує на байдарці Ворсклою та вірить, що головне у житті – бути корисною для інших.
Спортсменка, активістка і просто красуня
– Я не змогла побороти грип, і у результаті мене паралізувало, – розповідає Наталя про подію 20-річної давнини. – Перші п’ять років була тільки зі своєю сім’єю. А потім поїхала у санаторій і побачила, як люди навіть із шийними травмами та непрацюючими руками — посміхаються, живуть повноцінним життям.
Із санаторію Наталя поверталася із впевненістю, що теж так зможе. Вона почала балувати батьків смаколиками власного приготування і навіть стала майстром спорту з легкої атлетики, штовхання ядра, метання списа і диска.
А коли через п’ять років здоров’я не дозволило професійно займатися спортом, вступила на навчання на бухгалтера. Заявку подала у Центр професійної реабілітації у Львові. І після навчання влаштувалася на роботу в Полтавській обласній організації інвалідів. Тут же займалася організацією спортивних та культурних заходів. І завдяки своїй діяльності вперше побувала на спортивному фестивалі в Німеччині.
— В один день там проводили і баскетбол на візках, і бочу, і стрибки, і біг – тут були і професійні, і рекреаційні види спорту. І все було продумано до найдрібніших нюансів. Це найбільше мене вразило, – пригадує Наталя. А ще розповідає, що саме у Німеччині побачила, якими мають бути приміщення в організаціях для людей на візках, як має бути організована робота.
— І мені захотілося зробити у місті щось таке, щоб маломобільні люди мали можливість відпочити душею і тілом, поспілкуватися, щоб вони не залишалися сам на сам зі своїми проблемами, – ділиться думками Наталя.
«Візком від тебе не заразишся»
Через рік Наталю Герасименко запросили працювати бухгалтером у Кременчуцьке міське товариство інвалідів. А згодом вона стала його головою. І почала втілювати мрії — свої та членів товариства інвалідів.
Перш за все, у приміщенні товариства облаштували пандус. Важко уявити, але 23 люди на візках не могли самостійно заїхати у профільну організацію. Нарешті тут з’явився і спеціально облаштований туалет. «А наступного року будуть зал ремонтувати. То для мене таке щастя!» – ділиться планами Наталя.
А ще у 2014 році саме Наталя займалася у Кременчуці організацією спартакіади європейського рівня, на яку запросили німецьких колег. «У нас захід проводиться 22 роки, але з першого разу так добре, як у вас, не вийшло», – це вже коментар голови німецької організації інвалідів про кременчуцькі змагання. Єдиним недоліком німці назвали відсутність доступного туалету для візочників.
У 2016 році це питання на змаганнях вирішили. Проте, з доступністю для маломобільних людей у місті усе ж проблеми. У Кременчуці, який рухається у європейському напрямку, досі багато магазинів, аптек та інших місць загального користування, куди людина на візку піднятися не може. Досі немає спеціально обладнаних туалетів у парках.
Але Наталя налаштована оптимістично: «За останні п’ять років ми впевнено крокуємо вперед. І я дуже рада, що міська влада іде нам назустріч. Що зараз роблять пониження бордюрів, відкидні пандуси, спуски. Придбали ходолази для двох територіальних центрів. Це там, де ліфтів немає, викликають із терцентру машину з підйомником і ходолаз. І людину спускають із п’ятиповерхівки».
А ще Наталя говорить, що дуже важливо пояснювати людям, яка саме допомога потрібна маломобільним людям. «Тоді люди змінюють своє ставлення. Вони бачать, що ти не кусаєшся. Що візком від тебе не заразишся», – додає Наталя.
«Приклад того, як треба жити»
А ще Наталя дуже любить проводити час із дітьми. Навіть незнайомими. «Буває, що у супермаркеті до мене підходять маленькі дітки, пробують за колеса. Я пропоную їх покатати. Поки обираю, що мені потрібно, якраз катаю дитинку. А мама собі скупляється», – розповідає Наталя з посмішкою. І додає, що дітям іноді так подобається, що мамам важко їх забирати. Але головне, на думку Наталі, щоб дитині правильно пояснювали, чому людина рухається на візку. Наприклад, що «у тьоті болять ніжки, тому вона не може ходити».
У самої Наталі шість племінників. Зі старшими трьома цього року вона навіть побувала на двох сплавах по Ворсклі. Один із них був довжиною 42 кілометри. «Тож тепер мої племінники знають, як плести на байдарці, як готувати їжу та збирати палатку. І я дуже рада, що є для них прикладом. Адже так важливо — давати правильний приклад рідним», – вважає Наталя.
І розповідає, що наступного року також планується сплав для маломобільних людей. «З усієї України мені вже заявки подали, ми вже по датах визначилися. Навіть плануємо екстремальний похід у Карпати по гірських річках. І невеличкий сплав по Пслу – для тих членів нашої організації, які хочуть спробувати вперше», – розповідає Наталя.
А ще цього року восени Наталя взяла участь у виставці у Верховній Раді. Її вишиті краватки купили Юлія Тимошенко та Олег Ляшко. А голова Блоку Петра Порошенка придбав вишитий нею рушник для Музею виробів у Верховній Раді. Це була виставка Союзу організацій інвалідів України, для участі у якій обирали лише по три учасники з кожної області.
А ще Наталині вишиті роботи є у Німеччині, Великобританії та Сполучених Штатах. Вона створює унікальні, оригінальні вишивки, єдині у своєму роді.
Проте Наталя – не єдина творча людина у Кременчуцькій міській організації інвалідів. Тут талановито вирізають по дереву та створюють надзвичайно тонке й ажурне мереживо, пишуть вірші та твори на тему війни, готують тендітні квіткові обручі та створюють оригінальні вироби у техніці оригамі. А ще кременчужани на візках із цього року активно займаються параолімпійським видом спорту – бочею. Захоплюються морським більярдом. Та із задоволенням вирушають у подорожі, якщо допомагають благодійники.
Спілкувалась Марічка Остапець
Дерзай, Наталю! В свій час Полтавський осередок ВОІ СОІУ 70 людей з інвалідністю збирав на змагання в Чутовому з єдиною метою — підняти твій бойовий дух і показати, що в тебе є можливість великого майбутнього, бо ти неординарна особистість, яка принесе дуже багато користі для нашого рідного краю. Успіхів та натхнення тобі!