Український Енді Воргол, яким ми його не знали

Так, Енді Воргол, як і культові Каземир Малевич та Чак Паланік, також мав українське коріння. А хіба ви не знали?

Вікіпедія зазначає, що відомий американський художник, що підняв поп-арт до рівня світового мистецва та звів у культ принти та трафарети, написав у трафаретній техніці чи не найбільш популярних акторів та музикантів свого часу — Мерелін Монро, Елвіс Преслі, Елізабет Тейлор, Мік Джагера тільки деякі з них — а також Воргол чи не найпершим почав висміювати Американську мрію через тиражування у власних роботах «пустих» бляшанок та пляшок від супер-популярних продуктів масового харчування американців (супи Campbell’s та напій Coca-Cola). Саме у такий спосіб автор демонстрував світові його «контекстну порожнечу», його дріб’язкову зведеність до капіталістичної гонитви за прибутком та мес-медійною маніпуляцією. Енді Воргол був Генієм. А між тим, всесвітньо відомий та неперевершений Енді Воргол був мало кому відомим Андрієм Вархолою з Лемківщини, себто — українцем.

Критик Пітер Філіп писав, мовляв, художника робить художником «перевертання» з ніг на голову загальноприйнятого ставлення та підходу до речей. Художник робить ЩОСЬ з НІЧОГО. Втім, на думку того ж таки Філіпа, сам Воргол з БУДЬ-ЧОГО робив НІЩО.

Сучасні критики погоджуються з такою думкою та вважають, що саме порожнеча і відсутність наповненості, чи ба! — навіть, існування чогось, була в кінцевому результаті сенсом творчості Енді. Він ніби натякав світові — нічого немає, принаймні, в тих речах, на які ви так старанно витрачаєте все своє дорогоцінне життя.

А от де саме шукати сенсу він не натякав. Для світового поп-арту цілком достатньо вже того, що Воргол прямо вказував: там, де ви звикли вбачати сенс — його не існує. Це — суцільний вакуум і відсутність будь-яких сенсів.

Енді і себе відчував неіснуючим: «Один критик назвав мене «САМЕ НІЩО», і це аж ніяк не укріпило мене в свідомості власного існування. Потім я зрозумів, що саме по собі існування нічого не означає, і відчув себе легше. Втім, мене все ще переслідує відчуття, що поглянувши у дзеркало, я побачу порожнечу!»

Порожнечу Енді шукав і в людях. Так, про свою музу Еді Седжвік, котру він багато знімав у кіно, він писав: «В ній були вражаючі порожнеча та вразливість, які робили її відображенням інтимних фантазій будь-кого. Вона могла бути чим-завгодно, — дівчинкою, жінкою, розумною, дурною, багатою, бідною — усим, чим завгодно. вона була чудовим, прекрасним чистим аркушем!»

Водночас, художник згадував про Еді дуже інтимно: «Наприкінці 60-х я знав одну особу. Те захоплення, яке вона у мене викликала, напевно, є чимось, що людям властиво називати закоханістю чи любов’ю».

Власні роботи Енді Воргол не створював власноруч. В 1963 році у центрі Манхетену з’явилася його майстерня «Фабрика». Саме там збиралися художники-початківці, музиканти, актори, маргінали, Саме там Воргол знімав на Полароїд своїх моделей — зірок світового шоу-бізу та кіно — відбирав краще фото, збільшував і тиражував знімок, після чого за допомгою шовкографії переносив зображення на полотно.

В 1968 році феміністка Валері Соланас стріляла у Воргола, після чого його маніакальний страх порожнечі тільки посилився. Художник почав писати символи смерті. Помер геній у 1987 році від інфаркту. На його похороні була присутня дружина Джона Ленона — Йоко Оно.

Що ж, без нього таки буває сумно у світовому поп-арті, хоч тепер деякі критики послідовником Воргола вважають не менш одіозного і закритого до зовнішнього світу стріт-артера Бенксі.

Завжди складно прощатися з Ворголом, адже, як стверджував сам Енді «видатні — це ті, за ким можна спостерігати безкінечно, навіть якщо це всього лише рух їхніх зіниць»..

$mirnoVa