Досить відома в Україні письменниця Наталя Лапіна — колишня кременчужанка, за освітою філолог та психолог, свого часу присвятила педагогічній практиці у міській школі на Молодіжному не один рік власного життя. У співавторстві з рідною сестрою Світланою Горбань авторка написала кілька книг, в тому числі — історичний «Роман з містом», що взяв відзнаку міжнародного літературного конкурсу «Коронації слова» та минулоріч на Львівському форумі видавців зацікавив навіть саму Марину Порошенко. Редакторові GAZETA.NET.UA досвідчена письменниця відкрила деякі тонкощі видавничої справи та поділилася секретами успіху для авторів-початківців.
ЦИТАТНИК:
Молоді автори люблять переказувати історії. Це одна з найбільших помилок початківців. Читач прагне «побачити» історію, тож автор мусить «показати» її, буквально, через деталі. Не варто розказувати, покажіть, в якій сукні була героїня, куди спрямував свій погляд герой, які квіти стояли на підвіконні, як пахло в кімнаті… Розумієте?
Ще одна поширена помилка новачків від літератури — стрибки з «голови» і поля думок одного героя до іншого. Вона йшла і думала про щось. Аж ось зустріла його, а він саме подумав про інше — і розгорнута оповідь про вектор думок нового героя. Ні, так не годиться, так ви геть заплутаєте своїх читачів. Ваш фокальний персонаж, очима якого читач бачить сюжетну дійсність, має бути зрозумілим і відчутним.
Яким би прекрасним не був ваш літературний редактор, вичитуйте його кінцеві правки. Адже, після його старань ваш твір в деяких місцях здатен непередбачувано перетворювитися на ледь впізнаваний (сміється).
Натхнення приходить в процесі роботи. Зрідка воно знаходить тебе в середмісті під час спостережень за цікавими персонажами, що надихають на сюжетні перепетії. Здебільшого ж, можна довго носити в середині переживання сюжету і так і не викласти його, чекаючи поштовху натхнення. Щоб цей поштовх стався, треба сісти за письмовий стіл і розпочати кропітку працю.
Якщо ви подали роботу на літературний конкурс, а вам відмовили, не опускайте руки. Редактори — це люди. Сьогодні вас не помітили, або запропонували допрацювати роботу. Завтра експерти пропустять ваш рукопис на стіл конкурсного жюрі, а там і до відзнаки недалеко! Будьте наполегливими.
Література — явище масове. Тому поняття «масової літератури» не видається мені чимось образливим або недостойним. До прикладу, Шекспір писав для широкого загалу. Його п’єси дивилося багато людей. Отже, література у класичному розумінні і є масовою, чи не так? Інша справа, що вона буває або хорошою, або поганою. Тож, якість кожен обирає свою.
Є коло читачів, котрі орієнтуються на відзнаки «Коронації». Вони читають виключно або ж здебільного «короновані» твори. Що ж стосується авторів, можу з упевненістю сказати, якщо ви маєте таку нагороду, знайти видавництво, котре надрукує ваш твір — значно простіше.
За кордоном автор не мусить піарити чи продавати власні твори. Його задача — писати. Він сидить за робочим столом і пише. Там створено спеціальні інституції, агенції, які успішно працюють і займаються маркетинговим просуванням тих чи інших авторів. Звісно, такі агенти непогано заробляють на творчості письменників, отримуючи частину авторського роялті, але взаємодія з ними варта того.
Якщо спитаєте мене, як стати відомими автором, я скажу так — велике діло піар! Хоча, звісно ж, писати треба вміти.
Заробляти літературою на життя? В Україні? Можна, за умови якщо вас перекладено і видано в інших країнах світу.
Справжнє Чудо Господнє полягає вже у тому, що українська сучасна література взагалі існує. Адже незрозуміло, яким чином вона вижила в останні 25 років, без дотацій, державного фінансування, на тлі постійної конкуренції з російським літературним ринком, що мав спеціальні умови для розвитку цього бізнесу.
Натомість, в Україні, станом на сьогодні, близько 150 видавництв. Ясно, деякі з них вузькоспеціалізовані, втім це також показник. Показником існування української літератури та її перспектив є і той факт, що щорічно на конкурс «Коронація слова» автори надсилають більше тисячі рукописів. Чи це не свідчення життя галузі?
$mirnoVa
