Сьогодні незрівнянній Примадонні сцени та кіно Людмилі Гурченко виповнився би 81 рік. Втім, її вже більше 5 років немає з нами. Як швидко плине час. Ніби вчора це сталось, а повірити досі складно.. Бо коли йдуть Спражні генії — час зупиняється і у просторі ніби з’являється пустка, яка вже ніколи не заповнюється. Вона була геніальною актрисою, драматичною поп-виконавицею і лишалася спражньою жінкою до останнього, адже сцена і камера була її життям!..
Людмила Марківна народилася в Харкові. Мати майбутньої актриси походила з репресованих дворян, тож у Люсі певною мірою — аристократичне походження. Дід актриси був нащадком старовинного руського роду.
До війни батьки дівчинки працювали в Харківській філармонії, батко Люсі був професійним музикантом, а сама вона ще дівчинкою прекрасно співала і танцювала. Навчалася Гурченко в українській школі, де особливо любила українську мову. Після війни вона вступила до музичної школи імені Людвіга Бетховена.
В фільмографії актриси немає перерв більше, ніж на рік. Людмила Гурченко завжди була затребувана. Вона прекрасно грала в такому складному жанрі, як водевіль та радянські мюзикли, блискуче виконуючи ролі артистичних звабливих жінок з вищого світу. Прекрасно давалися актрисі і глибокі, проникливі, емоційні жіночі образи в драматичних кінострічках.
Найбільш відомі кінороботи актриси: «Карнавальная ночь» (1956), «Девушка с гитарой» (1958), «Старые стены» (1973), «Соломенная шляпка» (1974),«Небесные ласточки» (1976) , «Пять вечеров» (1978), «Любимая женщина механика Гаврилова» (1981), «Вокзал для двоих» (1982), «Любовь и голуби» (1984), «Моя морячка» (1990), «Старые клячи» (2000).
Саме такою, жіночною та величною, ми запам’ятаємо незбагненну, тендітну і безмежно енергійну Людмилу Марківну — Актрису з великої літери!
$mirnoV@
